В переддень останньої суботи листопада ми, за традицією, запалюємо свічки в пам’ять за мільйонами убієнних – голодомором 32-33 років, в Україні.
Але, чи віддаємо собі звіт, в тому, що ці мільйони замучених комуністами українців вимагають відомщення? Чи віддаємо собі звіт, в тому, що багатовікова боротьба українців за свою державу не закінчена. Більше того, зараз, в часи панування клептоманського, кримінально-більшовицького режиму Януковича-Симоненка-Литвина Україна потрапила в нову неволю! Тепер окупант, ворог, не зовнішній – а внутрішній. Вони безкарно розкрадають наші ресурси. Вони нищать наших дітей наркотиками, алкоголем, заохочують українських дівчат робити аборти…
В їхніх руках весь силовий апарат держави: МВС, СБУ, Генпрокуратура, які цілеспрямовано, і доволі успішно, стискають «удавку», накинуту на шию українського народу.
За останні 20 років українців стало на 5-ть (!!!) мільйонів менше. Геноцид народу продовжується. Вони хочуть, щоб ми тихенько «видохли», або себе самі знищили… Зараз в СІЗО добивають головного їх ворога – Юлію Тимошенко, піддаючи її тортурам. А ми мовчимо, ми не знаємо, що мовчати на гріх є гріхом – і не карати за гріх є гріхом.
Здається, виходу немає, України не буде. Але ж вихід є!!!
Як говорив воїн УПА Зенон Красівський, просто нам треба повернутися в ті часи, коли відгриміли останні вибухи національно-визвольної боротьби українського народу.
Нам треба згадати слова з «Заповіту» - Батька українського народу Тараса Шевченка, винесені в епіграф. Нам нічого не треба вигадувати. Предки залишили нам «Заповіт». Тож, виконаємо його.
