У вас не виникає відчуття, що влада й опозиція вже про все домовилися щодо виборів до Верховної Ради України в жовтні цього року?
Щось подібне було свого часу, коли “Батьківщина” й Партія регіонів хотіли здійснити конституційний переворот, поділивши між собою партійну – і не тільки! – владу. Але якщо тоді це виглядало як дитяча забавка, то тепер усе по-дорослому.
На мажоритарних округах у східних і південних регіонах влада виставила прохідних кандидатів. Натомість від об’єднаної опозиції не бачимо осіб, яких би впізнавав виборець. Усі більш-менш серйозні політики поховалися в партійних списках. З іншого боку, на Заході й у Центрі здебільшого нема значущих фігур від партії влади, але єдиному кандидатові від неї протистоїть декілька осіб з табору національно-демократичних сил. У результаті вони просто можуть розтягнути між собою електорат, а перемогу здобуде хай і невиразний, але представник партії влади. І партія влади, й об’єднана опозиція пішли старим більшовицьким методом: нав’язуванням своїх кандидатів згори. За формальними ознаками, дотримуючись принципу політичної доцільності, вони нарізали округи для своїх висуванців, а електорат має тепер голосувати чи не голосувати за них. Фактично вкотре нам пропонують вибір без вибору, коли люди змушені будуть на віру сприймати пропозиції тієї політичної сили, якій вони симпатизують. За таких обставин не доводиться говорити, що об’єднана опозиція і “Свобода” зможуть набрати більшість на мажоритарних округах. А якщо врахувати, що “УДАР” іде окремою колоною й так звана українська правиця Ющенка розхитуватиме лави прихильників об’єднаної опозиції, то картина виглядає взагалі сумною. Схоже, що ці дві політичні сили вже приречені на звинувачення з боку об’єднаної опозиції в підігруванні владі. Хоча ще не знати, хто більше підігрує: Кличко з Ющенком чи сама об’єднана опозиція.
Не кращі справи й щодо голосування за партійними списками. Партія регіонів, комуністи й деякі їхні сателіти сумарно можуть набрати більше голосів, ніж об’єднана опозиція. Можливо, до конституційної більшості не дотягнуть, але звичайна таки буде.
Так за що боролися, панове демократи? За те, щоб укотре справдилися слова Чечетова, що “ми їх розвели, як кошенят”? Деякі аналітики прогнозують, що майбутній парламент не добуде відведеного йому терміну. Підстави для таких сумнівів є. Очевидно, всі розуміють, що після виборів влада не панькатиметься з електоратом – навіть з тим, що проголосував за неї. Нас чекають і підвищення цін, й інфляція, й інші неприємні для кожного громадянина речі. З іншого боку, влада робитиме ставку на те, щоби 2015-го року вдруге обрати Януковича президентом України. Політичними заклинаннями й навіть умілими тактичними ходами, як зараз, уже не обійдеться. Кошенята виростуть, а котів і кицьок важче розвести. Потрібні будуть не терапевтичні, а вже хірургічні втручання, насамперед в економіку. Якщо подібне відбуватиметься, то страждатиме насамперед соціальна сфера. Тому 2013-ий і значна частина 2014-го року можуть стати найважчими для виживання пересічного українця.
Не доводиться сподіватися на другу Помаранчеву революцію чи її відповідник – Фіолетову, що може прийти зі Сходу України. Справа в тім, що катастрофічно втрачають час ті, хто нині рветься до влади й називає себе опозицією, хоча насправді мова для них не йде про радикальну зміну системи влади, а про здобуття, власне, влади як такої, причому з перспективою надання собі таких повноважень, завдяки яким у них цю владу ніхто не зміг би відібрати. Україна повільно, але впевнено дрейфує в бік Росії та Євразійського союзу. Поки опозиція очікуватиме слушного моменту, аби захопити владу, Росія, яка вже володіє багатьма стратегічними об’єктами на нашій території, може стати абсолютним монополістом у цій царині. Путіну не подобається Янукович, але опозиція не може запропонувати Росії когось більш привабливого й тому приречена на формальну опозиційність, яка з плином часу не зростатиме, а згасатиме.
Тут слід врахувати й діяльність п’ятої колони всередині України. Найбільш одіозною фігурою зараз виступає Віктор Медведчук з його “Українським вибором”. Мабуть, Путін приїжджав в Україну не стільки до Януковича, скільки до свого кума, щоби благословити його (вірніше, кремлівське) дітище. Нічого нового Медведчук не пропонує, бо про федерилізацію України не говорив хіба що лінивий. Але в нових обставинах, пов’язаних насамперед з так званим мовним законом Ківалова-Колесніченка, чи, скажімо, з ущемленням українського книговидавництва, це набирає зловіщих обрисів. Росії потрібна слабка Україна з російською мовою та ще й розчленована на федеральні землі.
Якщо опозиція на виборах не набере більшості в парламенті, то можемо очікувати всього: і подовження мандату депутатів до семи років як плату за вірнопідданство, і вибори президента у Верховній Раді України, й надання російській мові статусу другої державної… А в загальному все йтиме до того, щоби Україна стала повноправним членом Євразійського союзу.
