про Херсон, Донецьк, листівки й ведмежі послуги президенту
Якщо слова "Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек. Я другой такой страны не знаю, президент которой бывший зек!" – є образливими для президента Януковича, тоді він, а не працівники міліції – має право, як будь-яка фізична особа, звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Студентів, які розклеювали "антипрезидентські листівки" у Донецьку та Херсоні, міліція хоче притягнути до адмінвідповідальності. Єдине, що відрізняє херсонських та донецьких міліціонерів, – любов до різних статей КУпАП.
В одному випадку студентів звинувачують у дрібному хуліганстві. В іншому – у поширенні неправдивих чуток.
Новини з Херсону: студентам, які на початку березня розклеїли відомі листівки зі словами "Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек. Я другой такой страны не знаю, Президент которой бывший зек!", можливо неприємними для Президента Віктора Януковича, загрожує відповідальність за... поширювання неправдивих чуток.
Спочатку подумалось, що це жарт.
Коли переконався, що ні, згадав наше соціалістичне радянське прислів'я: "Була б людина – а стаття знайдеться".
Вчитаймося в текст закону: "Стаття 173-1. Поширювання неправдивих чуток. Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, – тягне за собою..."
Ось як роз'яснюють текст цієї статті науковці, які представляють вищі навчальні заклади системи МВС України: "Неправдивими чутками є вістка, повідомлення про кого/що/що-небудь, які суперечать/не відповідають дійсності. Предметом таких чуток можуть бути будь-які факти, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку. Це, наприклад, повідомлення про нібито непрацюючий громадський транспорт, радіаційні та інші викиди, перекриття руху транспорту, зараження питної води, масове зловживання владними повноваженнями працівників правоохоронних органів тощо. Паніка – це раптове замішання, розгубленість або прояв страху у випадку небезпеки". Міліція схопилась за слово "поширювання".
А де ж "неправдиві"? А де ж "чутки"?!
Адже "президент которой" і сам не заперечує загальновідомих фактів щодо його дворазового перебування в місцях позбавлення волі.
А що саме може "викликати паніку серед населення" або "порушення громадського порядку"? Паніка була раніше – коли особа із двома "ходками" за загальнокримінальними – не політичними, як у Махатми Ганді, Нельсона Мандели чи Вацлава Гавела, і навіть не "білокомірцевими – статтями балотувалась на найвищий державний пост, прагла стати головнокомандувачем...
А тепер уже паніки немає. Усі звикли.
Якщо ж слова "Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек. Я другой такой страны не знаю, президент которой бывший зек!" – є образливими для президента Януковича? Тоді він – саме він, а не якісь працівники міліції на власний розсуд – має право, як будь-яка фізична особа, звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу.
Іншого порядку захисту президентом України своєї гідності закон не дозволяє.
Правильно це чи ні – інше питання. Наприклад, кримінальними кодексами Білорусі, Польщі, Німеччини, окремих інших держав прямо передбачена кримінальна відповідальність за публічну образу президента. Там, де цього немає, використовуються саме цивільно-правові засоби захисту. Що стосується України, то 12 січня 2001 року народний депутат Михайло Бродський вносив на розгляд ВР проект закону №6335. Ним пропонувалось встановити кримінальну відповідальність за "образу або дискредитацію президента, ВР, народних депутатів та судових органів". Але 11 липня 2001 року цей законопроект знято з розгляду.
Пізніше були спроби доповнити КК України статтею, яка б передбачала відповідальність за підрив репутації державного діяча або за образу, безвідносно від особи її адресата – наприклад, законопроекти №1268 від 25 червня 2002 року й №4267 від 15 жовтня 2003 року – але успіху вони не мали.
Новини з Донецьку: 27 березня співробітники міліції затримали трьох учасників мирної акції солідарності із херсонськими студентами "Міліція – досить клеїти молодь!". Не маючи підстав для складання протоколів про адмінправопорушення за статтею 185-1 КУпАП "Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій" – склали їх за іншою, "найбільш підходящою", на їх погляд, статтею 173 КУпАП "Дрібне хуліганство".
В одному із цих протоколів зазначено буквально наступне:
"…Находясь возле входной калитки поста ГУМВД Украины в Донецкой области, совершил мелкое хулиганство, а именно дискредитировавши действующую власть в лице президента Януковича, совершили акцию путем разворачивания плакатов с изображением президента Украины и текстом на плакатах "Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек. Я другой такой страны не знаю, Президент которой бывший зек", а так же надписью – "В Херсоне за эту листовку хотели посадить студентов".
Соромно за працівників міліції.
Вони й самі колись були студентами, або курсантами, мали власні погляди й переконання, а найвище в житті цінили свободу – думки, слова, світогляду... А тепер, напевно, бажають цього своїм дітям.
Невже хто-небудь у здоровому розумі скаже: ні, я хочу, щоб погляди й переконання моїх дітей цілком відповідали поглядам начальства й... "вєк свободи не відать"?
Соромно за працівників міліції й тому, що вони майже всі, а слідчі без винятку – мають вищу юридичну освіту. І повинні б знати прості правила: деліктоздатну людину можна, і потрібно притягти до юридичної відповідальності за те діяння, яке є протиправним, себто прямо передбаченим у законі, і в якому ця людина є винною.
У 173-й статті КУпАП прямо вказано, що дрібне хуліганство – це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Згаданий вище науково-практичний коментар з цього приводу дає такі роз'яснення: "Найбільш розповсюдженою формою дрібного хуліганства є нецензурна лайка у громадських місцях, під якою необхідно розуміти ... лайки, що належать, як правило, до сфери статевих відносин, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності.
Іншою формою цього правопорушення є образливе ставлення до громадян, під яким необхідно розуміти докучливу поведінку, пов'язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини та утискають будь-чию волю, до того ж у грубій розв'язній манері. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині та інші подібні дії.
Для всіх цих випадків характерним є ... свавілля.
Конкретні прояви цього правопорушення надзвичайно різноманітні. Таке розмаїття законодавець визначив терміном "інші подібні дії", до яких необхідно віднести: насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів'я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час.
Також справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява в громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна в незначних розмірах тощо".
Здається, з усього наведеного некороткого переліку навчені аж до вищої освіти включно репрессери використали лише одне останнє слово "тощо", – та й те перекрутили.
Якщо важкими для засвоєння є закон і наукові коментарі, спробую пояснити так:
Хуліганство й поширювання неправдивих чуток, з одного боку, та свобода мирних зборів і свобода слова, з іншого – так само не схожі між собою, як не схожими є вбивство й право на життя, матерна лайка начальника й право на вільний розвиток особистості.
Вони – антиподи, як холод і спека, як чорне й біле. Не розрізняти їх неможливо.
А працівникам правоохоронних органів – тобто державних органів, функціональним призначенням яких є охорона Права – я нагадаю, що незаконне притягнення людини до адмінвідповідальності завдає істотну шкоду її конституційним правам. І тому є кримінально караним зловживанням владою, передбаченим 3-ю частиною 364-ї статті ККУ.
Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим чи іншою вповноваженою на те законом особою прямо передбачено як злочин статтею 372, а незаконне перешкоджання проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій будь-якою службовою особою –340-ю статтею КК.
До речі, строки давності за цими статтями досить тривалі.
Керівники ж правоохоронних та інших державних органів, які примушують підлеглих до вчинення вказаних злочинів, можуть розраховувати на певне пом'якшення покарання – 68-ма стаття КК дозволяє це зробити стосовно підбурювачів, – але не на безкарність.
Звичайно, користуючись логікою, яку своїми діями сьогодні пропагують згадані працівники правоохоронних органів, їх самих також можна було б притягнути до відповідальності й за більш серйозними статтями.
Наприклад, за 109-ю статтею КК, "Дії, спрямовані на повалення конституційного ладу". Адже частиною цьоголаду є закріплений в Основному законі демократичний – а не тоталітарний! не деспотичний! не авторитарний! – державний режим.
Але, сподіваємось, цього не станеться: під впливом сьогоднішніх репресій представники майбутньої влади повинні навчитися, нарешті, не лише справедливості – коли карають у точній відповідності із законом, а й милосердю – коли керуються при цьому насамперед здоровим глуздом, а не формальними приписами закону чи наказу.
Адже наказ може бути незаконним, закон – непевним... А милосердя – це завжди милосердя.
