Шановні користувачі Інтернету! Чи вам не здається, що всі ми з вами є маріонетками в театрі абсурду під назвою «Незалежна Україна»? А ляльководи знаходяться, як в самій Україні, так і за її межами. До чого я веду? Ходимо ми з вами, шановні українці, по одному і тому ж колу, скільки разів наступаємо на одні і ті ж граблі, набиваємо собі гулі на лобі, чухаємо потилиці: «Знову обвели навколо пальця». І в котрий раз задаємо собі питання: «Що ж робити?». Скільки пам'ятаю, починаючи з 1991року, ми чули заклинання про об’єднання демократичних сил, але кожного разу після чергових виборів проукраїнські сили втрачали свої позиції, і ось ми дійшли до того,що на даний момент треба починати все спочатку. І як завжди на перше місце ставлять запитання: «Що робити? І Куди йти. В Європу чи в Азію?» І всі забувають,що в нас немає часу на роздуми. Сучасний Світ поляризується і розділяється на сильні і успішні країни та на тих, кому відводиться роль обслуговуючих країн для постачання дешевої робочої сили. Якщо ми поглянемо на країни, які мають потужний вплив на світову політику, то це країни в основному з давньою історією, звичаями, мононаціональні, в яких свято шанують своїх предків. Ці країни мають гарні перспективи і в майбутньому залишитися серед світової еліти. Сполучені Штати Америки, на жаль, очікують не радісні перспективи на майбутнє. Я маю на увазі прискорені темпи приросту афроамериканців і катастрофічне скорочення білого населення, що не є добре для цієї країни. А що ж наразі маємо ми? Ситуація з самовизначенням у нас катастрофічна? Українцям наполегливо нав’язується думка, що всі ми є українцями незалежно від національності, ні від того якою мовою розмовляємо, ні від того які цінності сповідуємо. Сучасна Україна нагадує собою амебу з броунівським рухом всередині. Тут, на жаль, ніякі вибори не допоможуть. Пацієнт безнадійно хворий, якщо мислячі і амбітні українці не зможуть об’єднати свої зусилля для порятунку цього пацієнта, тобто пошуку виходу з глухого кута , куди загнали Україну і українців. Але зробити це можна при одній умові – якщо ми усвідомимо, нарешті, хто ми є в цьому світі. Наші предки залишили нам величезну спадщину, потужний масив знань в усіх галузях людського життя, а ми як сліпі цуценята – не бачимо цього і шукаємо рецептів одужання, які нам люб’язно підсовують наші «любі друзі» з-за меж України. Невже не зрозуміло,що ми в сучасному Світі нікому не потрібні, окрім самих себе, по одній простій причині – у нас є те чого не має у них – 80% світових запасів чорнозему! А в ХХІ ст. вся боротьба буде вестися за розподіл природних та інтелектуальних ресурсів планети. В цьому Світі існує простий Закон буття – якщо ти шануєш своїх предків, звичаї і мову, тоді ти завжди будеш переможцем, і навпаки – якщо ти відвертаєшся від всього цього, тебе постійно будуть супроводжувати невдачі. Як нас можуть поважати чужинці, якщо ми не поважаємо себе навіть в такому святому і зрозумілому для всіх людей у Світі питанні, як рідна мова – і через 20-років Незалежності майже половина українців соромляться розмовляти солов’їною і співучою. А має бути навпаки – причетність до української нації повинна викликати у людини гордість за нашу славну історію і за те, що ми дали людській цивілізації. УКРАЇНЕЦЬ – це звучить гордо, бо УК – РА – Ї –НЕЦЬ це той кому дані знання від СОНЦЯ! УК – знання, наука, розум; РА – сонце. м. Павлоград, Микола Заремба.
