Видатні історичні постатті України-Козацька доба. ІВАН ПІДКОВА
З часів свого виникнення українське козацтво виступає надійним оборонцем рідної землі від ворожих зазіхань. . Водночас запорожці здійснювали сміливі експедиції на Крим та Чорне море, нерідко брали участь у Міжусобній боротьбі претендентів на престол Молдавського Князівства та Кримського ханства.
Влітку 1577 р. на Запорожжі активно готувалися До Нового походу, оскільки за півроку татари двічі приходили в Україну, чинячи розбій і насильство над мирним населенням. У середовищі січовиків перебував і учасник багатьох військових експедицій відважний козак Іван Підкова, прозваний так за велику фізичну силу — він міг легко ламати підкови. Згідно однієї з легенд, Іван був братом молдавського господаря Івоні, вбитого турками в 1574 р. Виділявся серед запорозького товариства ясним розумом та незламною волею. Дізнавшись про існування Підкови, молдавани прислали на Січ депутацію із проханням прибути до Ясс і зайняти престол, на якому перебував посаджений турецьким султаном Мурадом III властолюбний і жорстокий господар Петро Кривий.
Боячись, що козацький похід викличе невдоволення уряду Речі Посполитої, молдавські бояри надіслали два листи, скріплені печатками впливових вельмож, на адресу київського воєводи Костянтина Острозького та барського старости Миколи Творовського із пропозицією посприяти Івану Підкові. Однак, зважаючи на існуюче перемир'я Між Польщею і Туреччиною, представники властей Не підтримали козацьку експедицію. Відмова надійшла Підкові і від короля Стефана Баторія — приятеля Петра Кривого. Крім того, Баторій вбачав у козацтві зростаючу силу, яка почала самостійно вести зносини з сусідніми державами, й намагався не допустити її зміцнення.
Разом із соратниками Станіславом Копицьким і Стефаном Чапою Іван Підкова зібрав загін із 330 козаків. Війсь-ковим керівником, або ж гетьманом, на козацькій раді було обрано досвідченого Якова Шаха. Однак перший похід до Молдови виявився невдалим через велику перевагу сил Петра Кривого. Довелося відмовитися від наміченого й по-вернутися на Запорожжя.
Слідом за козаками молдавський господар послав до галицького каштеляна Яна Сенинського чауша турецького падишаха з вимогою заарештувати Підкову й суворо покарати його соратників. Звістка про похід стала відома і королю Речі Посполитої Стефану Баторію. Коронний гетьман Микола Сенявський отримав від нього наказ негайно схопити Підкову. Проте завдання виявилося нелегким навіть, для трьох рот жовнірів на чолі з шляхтичем Боболецьким. Діставши збройну відсіч у Немирові, вони ні з чим повернулися до столиці. Сенявський виправдовувався перед королем підтримкою непокірного козацького ватажка місцевими властями, зокрема намісником брацлавського воєводи Януша Збаразького. Урядник зухвало відповів королівському посланцю: «Видати тобі його я не можу, але й не захищаю, візьми його, якщо можеш».
Перебуваючи в Немирові, Іван Підкова зібрав новий загін і в листопаді вирушив до Молдови. Дорогою до нього приєднався Яків Шах. Тим часом, заручившись підтримкою півтисячного загону турецьких воїнів, назустріч козакам виступив Петро Кривий. Вирішальна битва відбулася на р. Прут поблизу столиці. Гориста місцевість не дозволила туркам використати перевагу в артилерії. Вже перша атака на козацький табір призвела до численних втрат серед війська Петра Кривого. Не вдалася спроба й оточити козаків, що змусило господаря прийняти рішення про відступ. Сам він покинув військо і втік д^ сусідньої Валахії, де господарював його брат.
29 листопада козаки з тріумфом вступили до молдавської столиці Ясс. Вони звільнили кілька сотень невільників, зокрема сина луцького судді Бокія. Цей відважний козацький ватажок під час однієї з сутичок з татарами був захоплений у полон і перепроданий туркам, які, сподіваючись на великий викуп, помістили молодшого Бокія до ясської в'язниці. В подяку за звільнення сина батько прислав на допомогу Підкові двісті вершників.
Новий господар призначив на посади вищих урядовців Найближчих соратників: Шаха — управителем Молдови, Чару — маршалом, Копицького — хотинським баркулабом. Крім того, для утвердження на молдавському троні потрібно було заручитися згодою турецького султана. Іван Підкова відправив до Царгорода велике посольство за хорогвою, яку султан надавав господареві Молдавського князівства.
Тим часом до Ясс наближалося військо Петра Кривого, На його прохання турецький султан надіслав допомогу — загони сілістрійського, видінського й бендерівського беїв. Переможна для козаків битва поблизу Доколина не додала надії на зміцнення позицій. На захист Петра Кривого виступив і польський король. Його брат, трансільванський правитель Христофор Баторій, спорядив велике військо і відіслав до колишнього молдавського господаря. Не довіряв Підкова і місцевим боярам, тому вирішив залишити Молдову.
Захопивши у Яссах чимало трофеїв, серед них чотирнадцять гармат, Підкова вирушив на Вкраїну. Сувора зима із глибоким снігом не дозволила добиратися на Січ степом. Шлях козаків проліг через-міста й села Поділля. Тим часом Баторій отримує грізного листа від турецького султана з вимогою покарати козаків, загрожуючи в іншому разі агресією. Реалізувати султанську вимогу король доручив брацлавському воєводі Янушу Збаразькому. У січні 1578 р. той зустрів Підкову поблизу Немирова, але не наважився вступити у бій, зваживши на силу козацького війська. Збаразький запросив Якова Шаха до брацлавського замку, де розповів про стурбованість короля козацьким походом до Молдови, що дало привід турецькому падишаху порушити перемир'я. Він просив гетьмана умовити Івана Підкову поїхати до Варшави, щоб заспокоїти Стефана Баторія й особисто розповісти про результат експедиції. Сам же Збаразький запропонував супроводжувати Підкову до резиденції коронного гетьмана. Однак у Барі Микола Сенявський заарештував козацького ватажка й відправив під охороною до варшавської в'язниці.
На засіданні польського сейму у Варшаві окремі сенатори висловлювалися за звільнення Івана Підкови, зважаючи на його авторитет серед запорожців та заслуги у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Проте Стефан Баторій виношував нові плани війни з Московською державою і через те намагався дотримувати миру з могутньою Туреччиною. З цією метою він видає універсал, адресований місцевим урядникам, в якому йдеться про зростання козацьких походів на Молдову та Валахію. Король уповноважив люблінського воєводу Яна Тарла прибути на Поділля-для викриття організаторів походів І покарання. В іншому універсалі до київського воєводи Князя Костянтина Острозького містився наказ вирушити з військом на пониззя Дніпра, за пороги й вибити звідти непокірних козаків, покаравши смертю ватажків.
Тим часом запорожці організували новий похід до Молдови. Двохтисячний загін, переважно вихідців з-під Києва, Канева, Черкас і Брацлава, очолив гетьман Олександр, який видавав себе за брата Івана Підкови. Під Яссами козаки зустрілися з військом трансільванського господаря Христофора Баторія, яке за проханням Петра Кривого залишилося на території Молдавського князівства. Перевага сил далася Взнаки: після короткої жорстокої сутички сотні козаків були захоплені в полон, а Олександр страчений. Водночас до Речі Посполитої виїхали посланці від молдавського господаря Балика вимагати страти Івана Підкови.
Войовничий Стефан Баторій Після пасхальних свят залишив Варшаву і вирушив на південні околиці держави. У Львові король приймав посланця турецького султана Мехмета, який нагадав Вагорію про його обіцянку не допускати вторгнення у межі Османської імперії підданих Речі Посполитої, а також настійно вимагав видачі Підкови.
Стефан Баторій наказав коморнику Андрієві Лозевицькому негайно привезти Козацького ватажка з містечка Рави, де той перебував під арештом, до столиці Червоної Русі. 16 червня 1578 р, перед Львівською ратушею відбулася страта Івана Підкови. Детальний опис цієї події здійснив тосканський дипломат Філіпп Тальдуччі. «Барабанний бій і Великий гамір людей лунав на ратушній площі. Пройшовшись двічі йо місцю страти, погладжуючи бороду і поглядаючи на людей без страху перед смертю, Підкова попросив народ заспокоїтися і, коли настала тиша, звернувся до нього з такою промовою: «Панове Поляки, я приведений на страту і не знаю за що, оскільки не відаю за собою ніякої провини, яка б заслуговувала такої кари. Знаю лише одне, що я завжди боровся проти ворогів християнського імені і завжди дбав про користь того для нашої батьківщини, бути оплотом проти невірних було постійною моєю думкою — утримати їх у межах і не Дозволити їм переправлятися через Дунай. Тепер я повинен вмерти, оскільки так наказав поганий пес турок вашому королю, своєму слузі, а король ваш — палачу. Смерть мене не страшить. Але пам'ятайте, що не пройде багато часу і ви не уникнете моєї участі і по волі того поганого пса будуть відправлені в Цар-город ваші голови і голови ваших королів».
Потім Іван Підкова звернувся до побратимів з проханням не дозволити катам торкатися його тіла після страти, а поховати за козацьким звичаєм. Тальдуччі зауважує, що після цих слів багато хто з присутніх заплакав. Польського ксьондза Яна Піотровського вразило прихильне ставлення львів'ян до Підкови, про якого пізніше складали пісні й писали книги.
Ось одна з тих пісень.
За річкою та бистрою
Б'ється турок з Молдавою,
На Дунаї, на Дніпрі
Ллються крові води бистрі.
По тім боці ліс рубають,
А на сей бік тріски летять,
Козаченьки в Волощині
Господарити хотять.
А на цей бік луна йде,
Пан отаман, що Серпяга*,
В Волощину Січ веде.
По тім боці дзвони дзвонять,
А на сей бік гомін йде,
Пан отаман, що Серпяга,
У Волощину іде.
Заржав коник в Україні,
Чути ржання в Запорожжі,
Гей, Серпяги молодого.
Що загинув, жалься, Боже.
Ой у Львові секатури
Серпягові смерть судили,
І козака молодого
Да із радою судили.
По дорозі вітер віє,
А із Львова віз іде,
То козацтво отамана
На Україну везе.
А всі дзвони задзвонили,
А всі сурми засурмили,
Як Серпягу молодого
Да в Каневі положили.
За заповітом, побратими перевезли тіло Івана Підкови на Подніпров'я і поховали за козацьким звичаєм в одному з канівських монастирів.
