Українцям штучно прищепили імперські комплекси меншовартості. У минулому лише поразки, зради, сльози, рабство... Це не так! Наша історія - це хроніка постійної боротьби, війни, інтриг, які закінчилися перемогою української нації у момент проголошення Незалежності у 1991 році. А боротьба продовжується. І так буде завжди. Бо то Закон розвитку. Не треба забувати, що чимало сучасних "видатних дослідників" української старовини, свого часу ретельно добиралися офіцерами КДБ і завдання у них було однозначне - скомпроментувати, відбити інтерес, приховати цікаві факти.
Саме тому, про нашу історію пишуть або якоюсь заплутаною бюрократичною мовою старих стукачів, або переповідають відверті дурниці з недолугих дисертацій. Реальних історичних розслідувань, які моментально виходять на міжнародний рівень, мають чітке геополітичне значення, практично не проводиться. Є поодинокі випадки, які міфологізувалися до рівня народного фолькльору. А патріотам потрібні легенди! У червні 2006 року, розпочалося карколомне полювання українських козаків і журналістів на наші культурні цінності, вивезені за кордон. Саме з початком "Операції "Козацькі регалії", що тривала кілька років на території Канади, США, Росії, Польщі, Німеччини, Англії, Франції, Італії, до участі в якій мимохідь приєдналися провідні спецслужби світу, уряди, президенти, політики, вигулькнули і стали відомими масовій читацькій аудиторії, неймовірні пригоди довкола знакових геополітичних символів української історії. Деякі з них згадаємо. Пошуки шаблі Мазепи.
"Шабля Мазепи - парадна шабля, виготовлена в середині XVIII століття в пам'ять про гетьмана Мазепу, яка була виявлена в секретному сховищі Ермітажу (Малоросейскій отдел - фактично спецхран КГБ-ФСБ) під інвентарним номером 30-6986. Місцезнаходження шаблі встановили дослідники Сергій Цапенко, Віктор Тригуб та передали інформацію про це журналістці Валентині Мудрик. Цю шаблю, спільно з керівництвом Ермітажу, оглянула і сфотографувала журналістка газети "Блик" Валентина Мудрик. На шаблі напис - 1687, що збігається з датою, коли Іван Мазепа був обраний гетьманом. За спогадами сучасників, у гетьманській столиці - Батурині у Мазепи була унікальна колекція холодної і вогнепальної зброї.
Опис шаблі Мазепи
Шабля І. Мазепи складається з клинка, Ефесу і піхов. Клинок шаблі викривлений, з лезом на увігнутій стороні. На одній стороні клинка напис «На загибель супостата в січе яка долає смерть. 1687 », а на зворотному -«Надія в Бозі, а фортеця в руці - правому ділу кінець. Мазепа ». («На гибель супостата в сиче дерзающему смерть. 1687», на обороте «Надежда в Бозе, а крепость в руце – правому делу конец. Мазепа»)
Ефес складається з рукоятки, хрестовини, яка захищала руку від ковзного удару супротивника і перехрестя, яке дозволяло захопити і зламати клинок противника. Кінець рукоятки і хрестовини з'єднаний ланцюгом. Ефес шаблі виготовлений із золота та інкрустований на український манер", - так описують кількарічні пошуки у сучасних книгах.
Ми знайшли у Канаді унікальну реконструкцію шаблі Мазепи з головою козака на руків`ї, (нині у США в колекції отамана Американського козацтва Сергія Цапенка), ще одну копію в Оружейной палате Кремля та оригінал у спецхрані Адміралтейства у Пітері, добратися до якого не змогли - дізналися лише інвентарний номер... Розслідування довело існування секретних спецхранів у російських музеях, де і досі, таємно зберігаються символічні для українців речі.
Булава Кубані (Булава Сірка). Чи древня отаманська булава, перші легенди про яку, згадують отамана Івана Сірка. Дуже ймовірно, що булава, захоплена в одній з битв з турками, перероблена козацькими умільцями, багато прикрашена, передавалася з рук в руки. Так, з козаками і потрапила на Кубань. Враховуючи багато містичних історій, пов'язаних з неймовірними характерницькими здібностями Сірка, надпотужними закляттями, дуже може бути, що головна булава Вільної Кубані, дійшла до нас з часів Січі.
Останній отаман Кубані Бабич, передав її створеній Законодавчій Раді Кубані, яка 6 січня 1918 року, проголосила Кубанську Народну Республіку. Було прийнято першу Конституцію Кубані. Ухвалено резолюцію про приєднання Кубані, на федеративних засадах, до України. Булаву вивіз у чемодані останній отаман Кубанського козацтва і прем'єр КНР Василь Іванис.
Був довгий шлях еміграції.
1948 року Василь Іванис перевіз булаву до Канади. Де багато писав українською мовою. Помер останній Прем'єр Кубані 28 вересня 1974 року. У заповіті Іванис просив передати архів і отаманську булаву Колегії Святого Андрія у Вінніпезі. Якщо Кубань стане частиною України, заповів перевезти булаву до Краснодару. Якщо ні, а Україна стане незалежною, відвезти булаву до музею ім. Д.Яворницького до Дніпропетровська.
Команда журналів "Музеї України" і "Нова Січ" розпочали масштабні міжнародні пошуки. Залучали вищих посадових осіб часів В.Ющенка, наше посольство в Канаді, говорили з священниками. Слід архіву прослідковується. Булава зникла. Є чимало версій і чуток. Факти відсутні. Архів ще можна знайти...
Дарча грамота козакам на Кубань
Нині оригінал дарчої грамоти Катерини, страхові компанії США, оцінюють не менше як у 100 млн. доларів. Знаковий геополітичний документ, отримавши який, Україна могла б офіційно висувати територіальні претензії РФ. Але...
Дослідники думали, що грамота втрачена. Знали про її існування. Знали, що зберігалася разом з козацькими регаліями у Соборі О.Невського на Кубані. Все.
1918 року останній отаман Кубанського козацтва, розуміючи, що перемога більшовиків неминуча, створив таємну групу. Загрузили духовні цінності – ікони, зброю, документи, прапори, у тому числі, Січової доби,у домовини, і з пригодами переправили до Белграду.
Так дарча грамота Катерини, що засвідчувала передачу Кубані запорізьким козакам, опинилася в Сербії. Де благополучно зберігалася аж до 1944 року, коли до Югославії увійшла Червона Армія. Розпочалися масові розстріли козаків. Регалії переправили до Німеччини, пізніше до США, де в Ховелі (Нью-Джерсі), створили Музей Кубанського козацтва. Українці хотіли переправити Січову частину колекції до Києва. Тим переймався особисто Президент В.Ющенко, після інформаційної кампанії у журналах "Музеї України" і "Нова Січ". Навіть отримав гарантію на 50 млн дол під процес повернення святинь від одного, нині опального олігарха... Випередили російські спецслужби, які банально пограбували американський музей.
Нині оригінал грамоти повинен зберігатися у Москві. Копія, можливо, передана до якогось з Краснодарських музеїв. Російська преса дуже не любить згадувати ті події... До того ж, чимало епізодів мають гриф секретності на 50 років...
Якби Україна отримала оригінал документу, мала б всі підстави офіційно претендувати на Кубань...
Історія відразу перетворилася на легенду. Нам залишилася лише не дуже чітка фотографія, з пригодами переправлена нам отаманом Сергієм Цапенком із США.
Отож, відкиньте комплекси меншовартості! Нам є що вивчати у минулому, є чим пишатися! А згадали лише три епізоди...
Історію не вивчити за сумнівними дисертаціями, переповненими негативними міфами...
Імперська мрія українців...
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", ветеран розшуків культурних цінностей
