Духовні покручі на родовому дереві України Українська нація – одна з найдавніших в історії людства. Люди на території України живуть з незапам’ятних часів. Так, ще в 1959 році, в с. Молодове Чернівецької обл.. відомий український археолог і вчений-історик проф. О. Черниш, який відкрив археологічну стоянку, під час повені, коли обвалився високий берег гірської річки. На глибині 11 метрів було знайдено багато крем’яного і кістяного знаряддя та скам’янілу сопілку на одну гаму. Учені світу, які вивчали прискіпливо ці знахідки не один рік, встановили що вони налічують 150 тисяч років! В іншому місці того самого с. Молодове знайдено пізнішу стоянку, вік якої налічує 44600 років. Тут знайдено вже більш розвинені знаряддя: різьблені статуетки з кісток мамонта і з мергелю, зображення людини на «жезлі», гравірований гарпун, крем’яні різці та всілякі гравіровані вироби з рогів оленя. Також були знайдені будинки кулеподібної форми, розміром в основі 7х9 м. Професор Нью-Йоркського університету з Боффало Лайл Борст, після детального і досконалого вивчення археологічних знахідок в с. Молодове, дійшов висновку, що вже 44600 років тому, в будівництві жител люди послуговувалися законами геометрії, крім того вже знали багато фізичних законів та обробляли землю, вміли виправляти шкіру для одягу та взуття. Сечовий міхур тварин та інші прозорі плівки вміли обробляти й розтягувати на круглі вікна. Зрозуміло, що вже від тих часів почала розвиватися й людська мова. Відомий український вчений-мовознавець О. Потебня, вивчаючи найдавніші народні колядки та щедрівки, дійшов висновку, що початки української мови можуть сягати 40 тисяч років. Найдавніші писемні пам’ятки на території України знаходяться в Кам’яній Могилі під Мелітополем, вік їхній нараховує від 9 до 11 тисяч років. Все, що я вище перерахував, говорить про те, що українська нація має прадавнє коріння і одну з найдавніших культур у світі. Образно кажучи, українське родове дерево має глибоке коріння і потужну крону з розвиненим гіллям. Не дивно, що всі завойовники, які приходили на наші землі, дивувалися не тільки красі нашої природи і родючості земель, але й давності нашої культури і мови. І скільки не було завойовників, вони всі або проходили далі через наші землі або розчинялися серед українців, переймаючи їхню культуру і мову. Були в історії нашого народу і катастрофічні сторінки, які завдавали нищівного удару нашому народу. Ніхто, поки що, не може сказати що сталося з трипільською культурою, коли по всій території України були розташовані багатотисячні міста, але враз це все зникло. Що стало причиною цієї катастрофи – природні катаклізми чи військові завоювання? Поки що невідомо. Але українська нація, як той птах Фенікс, відродилася завдяки своєму прадавньому корінню. І не тільки відродилася, а й понесла свою культуру і знання по світу дійшовши на Сході до Тихого океану, на Півдні до Індійського океану і Середземного моря, а на Заході до Атлантичного океану. Які ж знання і культуру наші предки з собою несли? Землеробство, гончарство, знання в галузі астрономії, математики і геометрії, прирученого коня і найпередовіший винахід того часу – колесо, найбільше багатство, яке мало тоді людство – це абетка і письмо. Завдячуючи праукраїнській мові геніальний француз Ж. Шампольйон в 1823 році зміг підібрати ключ для прочитання єгипетських ієрогліфів. До 1762 року весь світ вважав, що найстаршими мовами світу є латинська і давньогрецька, аж поки в Індії, після захоплення її англійськими колонізаторами, не було виявлено Санскрит, священну мову, яку було завезено в Індію десь в V-IV тисячоліттях до Р. Х. з території сучасної України. Тоді весь вчений світ побачив наскільки Санскрит подібний до української мови, але ж не забуваймо, що Санскрит був утворений на основі праукраїнської мови. Другого важкого удару, від якого ми не можемо оговтатися аж до сьогодні, Україна зазнала наприкінці першого тисячоліття по Р. Х. Домінує точка зору, що це було благо для України-Руси, що з її хрещенням у 988 році було принесено світло правди темним і неграмотним язичникам, які жили в лісах і були дикунами. Звичайно, історія з усім розбереться, що ж тоді відбувалося насправді. Але вже зараз зрозуміло, що було розірвано безперервний тисячолітній зв’язок поколінь, підрізана під самий корінь наша історичну пам’ять. Хто цікавиться історією, той може помітити, що греки мають свої давні міфи, скандинавські народи мають свої саги, квіди, едди і т. ін., які сягають сивої давнини. Але ж відомо, і це визнав весь цивілізований світ, що всі ці народи прийшли на свої землі з території північного Причорномор’я, тобто коріння їхнє знаходиться на території сучасної України. Чому ж тоді всі вони мають історичну пам’ять з сивої давнини, а Україна, звідкіля вони пішли, не має? Все обмежується початком восьмисотих років по Р. Х. А все тому, що майже вся писемна спадщина наших предків була спалена, під час хрещення України-Руси, на вогнищах тодішніми «просвітителями». З тих часів Україну переслідують наступні біди і нещастя: кількасотрічне поневолення, міжусобні війни, винищення нашої еліти, голодомори, етноциди і лінгвоциди. А все це є наслідком безпам’ятства, нерозуміння простих речей, природу яких добре бачили наші пращури. Звідкіля походять наші біди зрозумів ще наш геніальний Тарас Шевченко – біда наша в тому, що було розірвано безперервну сув’язь «мертвих, живих і ненароджених». Найбільший гріх у цьому світі – відмовитися від свого коріння, свого «Я», своєї матері, тієї що народила і тієї що дала всьому початок – України. Саме від безпам’ятства у нас розплодилося так багато духовних покручів – «іванів не помнящих родства», котрі не пам’ятають, хто вони такі і звідкіля пішли. Часом ці духовні покручі мають високі звання і наукові ступені, засідають в Верховній Раді, керують державою, возносять до небес чуже і топчуться привселюдно по своєму рідному. Імена їхні всім відомі, їх майже не щодня показують по телебаченню, їхні фото красуються з обкладинок глянцевих журналів. Вони нагадують сліпих поводирів, які ведуть народ до прірви. Уособленням їх є Леонід Кучма, який колись запитував у Верховній Раді: «Скажіть мені що будувати і як, бо сам я не знаю». Хочеться вірити, що українське родове дерево ще забуяє в усій красі і своїй могутності, що воно скине зі свого гілля всіх духовних покручів. Для цього треба зовсім не багато – усвідомити хто ми є, звідкіля пішли і де наше коріння, а ще – всім нам треба покаятися перед нашими пращурами за те, що ми не розуміли що робили і завдавали кривди своїми діями всьому тому, що вони створювали протягом тисячоліть. Використана література: Василь Кобилюх «167 синонімічних назв Землі у Санскриті». Валентин Кожевніков «Сувора розмова про «язик» і мову» Микола Заремба, м. Павлоград Культурологічний клуб «Українська цивілізація.
