Леонід Федорович Биков (12 грудня 1928, с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське) Слов'янського району Донецької області — 11 квітня 1979) — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмі «Доля Марини» (1953).Леонід Биков – лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року у Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва.
Біографія У 1929 році батьки переїхали до Краматорська, де Биков закінчив середню школу №6, там же вперше вийшов на сцену місцевого БК імені Леніна. Під час ВВВ Леонід разом з сім'єю знаходився у евакуації в Барнаулі. З дитинства він мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ. Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди була в 1942 році евакуйована 2-а Ленінградська школа військових льотчиків, але туди його не взяли через маленький зріст і приписаний собі вік. Другий раз — в Ленінграді (в 1945 році), в 2-у спецшколу для льотчиків, яка була трохи пізніше розформована по причині закінчення війни.У театральний інститут в Києві прийнятий не був, але вступив і закінчив акторський факультет Харківського театрального інституту (1951). У 1951—1960 — актор Харківського державного академічного театру ім. Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра, Биков грає у комедії «Вулиця трьох солов'їв, 17» стилягу — радянського модника.У 1960—1968 — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Гніт».У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році в фільмі «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де він зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».У числі кращих ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), Альошкі («Альошкіна любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).В кінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнко і Олександром Сацьким був створений сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, з-за його «негероїчності». Після довгого очікування в 1972 році, Биков почав знімати «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині Леонід Биков зіграв головну роль.У 1977 році був знятий ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати». У 1978 році початок зйомок фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73», в якості автора сценарію, режисера та виконавця головної ролі інопланетянина Глоуза. До 1979 року вже відзнято дві частини фільму на відеоплівку, представлені суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани. За однією з версій під час зйомок картини, Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, як би передчуваючи швидку трагедію. За іншою,заповіт було написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, було написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».«…Нехай хтось один скаже слово «прощавай», і все. Не треба цирку, так званого почестями. Після цього «дерболизнути» хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…»Трагічно загинув у автомобільній катастрофі на трасі «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і Биков вирішив його об'їхати. Однак, як тільки він став здійснювати обгін, йому назустріч вискочила вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова 18 метрів… На момент смерті Бикову було всього 50 років. Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві (ділянка №33).
Визнання і нагороди Орден Жовтневої Революції
Заслужений артист РРФСР (1965)
Народний артист Української РСР (1974)
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за акторську роботу» за 1974 рік
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік
Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1977)
Нагрудний значок «Відмінник культурного шефства над Збройними Силами СРСР»
