Авґустин Іванович Волошин (* 17 березня 1874 — 19 липня 1945) — український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно). Народився 17 березня 1874 р. в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. Освіту здобув у семінарії та у Вищій педагогічній школі в Будапешті, після чого брав активну участь у культурному русі краю.1917—1938 — директор вчительської семінарії в Ужгороді; автор ряду підручників.Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923—1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925—1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.26 жовтня 1938, після того як, празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі.У травні 1945 заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській Бутирській в'язниці 19 липня 1945 року.15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустинові Волошинові посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
Наукова, редакторська діяльність
Протягом 1899—1944 написав і видав підручники та посібники (понад 40) майже з усіх названих дисциплін.Упродовж 1903—1918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословаччини (1920—1938) вона виходила під назвою «Свобода».Редагував релігійний журн. «Благовісник» (1922—1938). Ініціатор заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919) та «Учительської громади» (1929), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною в березні 1939.Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови в українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика утро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична граматика карпато-руського языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витримало кілька перевидань.Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературивши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.В писаній живою мовою «Читанці для руської молодежи», що виходила кілька разів у 20 — 30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О письменном языцѣ подкарпатских русинов» (1921) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю москвофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языковый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вважав, що літературною мовою на Закарпатті має бути російська.Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загальноукраїнською (це й сталося в кін. 30-х рр) є природним.Волошин активно боровся проти намагань угорських властей на початку 20 ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорською графікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарп[атські] русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).
