Про акцію і не лише. «Вони бояться . Не нас, не конкретних партій чи організацій – вони бояться, що якась акція виявиться камінчиком, який здвине лавину – як це було в Румунії, де двадцять чоловік вийшли на пікет проти депортації священика, а за тиждень Чаушеску став до стінки». Промовляючи так, я мав на увазі, що 16 грудня, як і 22 листопаду, будинки донецько-криворізької комендатури та обслуговуючого її борделю… вибачте, я хотів сказати – обласної адміністрації та обласної ради… були оточені ґратами та поліца… ще раз пардон, ментами. Промовляючи так, я не знав, що одну з наших вимог частково задоволена: 15 числа сесія Магдалинівської райради, отримавши послання від помічників народних депутатів України – членів Української Народної партії – проголосувала за збереження інтернату в Котівці (формально питання стояло інакше, але по суті йшлося про це). Цю думку я повторюю з часів Кравчука, бо бачив тисячу разів – як тільки влада наштовхується на слабенький опір, вона починає відступати. Бо влада ця – колос на глиняних ногах…
