Відповідно до Конституції, Україна – соціальна держава, тобто держава, яка зобов’язана забезпечувати та захищати економічний та соціальний добробут громадян. Основними принципами соціально-економічної політики такої держави є принцип рівності можливостей, рівного розподілу благ та суспільної турботи про тих, хто не може себе забезпечити самостійно.
Як не дивно, поява такого типу держави пов’язана не з полум’яними більшовиками Леніним та Сталіним, а з радикальним пруським реакціонером Отто фон Бісмарком. Саме законами про соціальне страхування “Залізного Канцлера” було закладено підвалини сучасній державі загального добробуту, зразком якої, як цього б не хотілось різноманітним совєтофілам, є не Куба та Північна Корея, а Швеція, Норвегія та Фінляндія.
Бісмарку належала прекрасна фраза: “Якщо революція має статись, то краще її зробити, аніж пережити”. Усвідомлюючи визрівання революційної ситуації він зробив все, щоб задовольнити вимоги народних мас, фактично упереджуючи силові протистояння між урядом та суспільством. Шляхом запровадження пенсій за віком, страхування від нещасних випадків та безробіття, системи медичного забезпечення йому вдалось отримати прихильність робітників. Комплекс заходів спрямованих на захист національного виробництва дав підтримку підприємців.
Два найбільш революційні класи: пролетаріат та буржуазія, - в такий спосіб втратили свій запал та були знешкоджені. Політику Бісмарка навіть так і називали – “революція згори”. Парадоксально, але основним мотивом його дій було не прагнення соціальної справедливості, а послідовна контрреволюційна позиція. Іншими словами, не маючи можливості зупинити революцію, Канцлер Прусії змушений був її очолити.
Сьогодні в Україні ми так само спостерігаємо революційну ситуацію. Проте замість того, щоб спробувати реалізувати ті системні зміни, яких вимагає українське суспільство, режим намагається нав’язати бунтівникам вождів, які є частковими чи абсолютними маріонетками Банкової. Псевдо-вожді, в свою чергу, замість того, щоб вирішувати нагальні питання, роблять все можливе, щоб перенаправити протестну активність на визначені їхніми господарями фальшиві мішені.
Проте намагатися задовольнити потреби суспільства шляхом відмови від них – теж саме, що вирішувати проблему купівлі черевиків ампутацією ніг. Громадяни, не дивлячись на загальну дезорієнтованість та зневіру, ще не остаточно втратили здоровий глузд та почуття самозбереження. Розраховувати на те, що всі ці фокуси по нехірурхічному випуску пари на Печерських пагорбах будуть тривати довго, - не доводиться. Паркан може сприйматись як ворог перших кілька разів, в подальшому навіть найбільшим тугодумам стає зрозуміло, що справжні вороги ховаються в будівлях за парканами.
Україна вимагає змін. Більш того, ці зміни є для неї життєво необхідними, а отже неминучими. Бісмарк якось сказав, що в Прусії революції – це справа Королів. На жаль, за своєю ментальністю Віктор Янукович – не пруський юнкер, а радянський жлоб. Тому, навіть усвідомлюючи неминучість свого повалення, він буде продовжувати розбудовувати Межигір’я та витрачати бюджетні кошти на різноманітні розкішні витребеньки. Тому й революція в Україні буде традиційною. Не згори, а знизу.
