Спільна Справа Дніпропетровськ

Рада підприємців при ВР

Dnepr — Wed, 07 Mar 2012 09:44:59 GMT

Відбувається формування Ради підприємців при Верховній Раді України. Комітет Верховної Ради з промислової та регуляторної політики і підприємництва залучає до обговорення законодавчих ініціатив підприємців із регіонів України й закликає представників бізнесу брати активну участь у розробленій Комітетом програмі ?Реанімація?. Ця програма створена для здійснення контролю над виконанням діючих законів, і концентрації зусиль на їх виконанні. Реалізація програми ?Реанімація? полягає в моніторингу всіх економічних законопроектів, які знаходяться в парламенті, щоб відібрати ті з них, які зможуть пожвавити економіку, і якнайшвидше проголосувати за них у сесійному залі. Також програмою передбачено виявлення в економіці больових точок, які вимагають законодавчого врегулювання шляхом ухвалення відповідних законів.
Для залучення до участі в роботі Ради підприємців необхідно відправити своє резюме на адресу acba@acba.com.ua з темою “Рада підприємців”.

ПК ? позов

Dnepr — Wed, 07 Mar 2012 09:44:00 GMT

Для того, щоб максимально показати нашу позицію щодо неконституціності та неправомірності запровадження Податкового Кодексу, ми розпочинаємо процес масового звернення до Вищого адміністративного суду з позовами.
Для того, щоб подати позов необхідно:
1. Роздрукувати позов в трьох екземплярах;
2. Сплатити державне мито у розмірі 3 грн. 40 коп. за наступними реквізитами:
РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ПЕРЕРАХУВАННЯ
ДЕРЖАВНОГО МИТА ДЛЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
за розгляд адміністративних справ
(які раніше належали до цивільної юрисдикції) за касаційними скаргами
Код платежу: 22090100
Одержувач: ВДК в Печерському районі
Р.р. 31414537600007
ЗКПО 26077922
МФО 820019
Банк УДК у м. Києві
3. Зробити дві ксерокопії паспорта і додати їх до позова.
4. Подати позов(з доданою копією позову, квитанцією про сплату держ. мита та двома копіми паспортів);
5. Отримати відмітку про реєстрацію позову на третій копії, відсканувати її і направити скан на acba@acba.com.ua

Текст позову:

До Вищого Адміністративного Суду України
01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

ПОЗИВАЧ:
громадянин України
(прізвище, ім’я, по батькові, адреса, телефон)

ВІДПОВІДАЧ:
Верховна Рада України
01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, тел. 2540890

П О З О В Н А З А Я В А

про визнання протиправними дій під час прийняття Податкового Кодексу України

18 листопада 2010 року на пленарному засіданні Верховної Ради України було прийнято у другому читанні та в цілому як Закон проект Податкового кодексу України (?7101-1).
У стенограмі 30-го (вечірнього) засідання Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua/zakon/new/STENOGR/18111007_30.htm) зазначено, що за прийняття цього рішення о 19:07:57 проголосувало 269 народних депутатів України.
2 грудня 2010 року на пленарному засіданні Верховної Ради України було прийнято в новій редакції з урахуванням пропозицій Президента України Податковий кодекс України (?2755-VI).
У стенограмі 35-го (вечірнього) засідання Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua/zakon/new/STENOGR/02121007_35.htm) зазначено, що за прийняття цього рішення о 16:42:27 проголосувало 268 народних депутатів України.

Обидва зазначені рішення були прийняті з порушенням Конституції України та Закону України ?Про Регламент Верховної Ради України?.

Згідно частин другої, третьої статті 84 Конституції України, ?рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто?.
Відповідно до частини 3 статті 47 Закону України ?Про Регламент Верховної Ради України?, ?голосування здійснюється народними депутатами особисто за допомогою електронної системи в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань?.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України від 7 липня 1998 року N 11-рп/98 (справа ? 1-19/98) зазначено, що ?положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України?.

Проте, як 18 листопада 2010 року о 19:07:57 під час голосування за допомогою електронної системи за прийняття у другому читанні та в цілому як Закону проекту Податкового кодексу України (?7101-1), так і 2 грудня 2010 року о 16:42:27 під час голосування за допомогою електронної системи за прийняття в новій редакції з урахуванням пропозицій Президента України Податкового кодексу України (?2755-VI), в сесійній залі не знаходились відповідно 268 та 269 народних депутатів України. Присутні у залі народні депутати (у кількості приблизно 100 осіб) масово голосували картками інших депутатів, які не були присутні в сесійному залі особисто та не брали участь у голосуванні.
Вищенаведені факти підтверджуються матеріалами трансляції цих засідань Верховної Ради України Дирекцією телерадіопрограм Верховної Ради України (парламентський телеканал Рада) та показаннями свідків, повний список яких буде надано в попередньому судовому засіданні.

Таким чином, рішення про прийняття у другому читанні та в цілому як Закону проекту Податкового кодексу України (?7101-1) та про прийняття в новій редакції з урахуванням пропозицій Президента України Податкового кодексу України (?2755-VI) були прийняті з порушенням процедури, передбаченої Законом України ?Про Регламент Верховної Ради України? та Конституцією України.

Відповідно до ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Я, як громадянин України, є складовою та невід?ємною частиною народу України.
Отже, згадані вище незаконні дії відповідача є неналежним здійсненням функції державної влади, покладених на нього народом, порушують право народу, та зокрема ? моє право на здійснення державної влади через уповноважений орган державної влади ? Верховну Раду України, передбачені ст. 5 Конституції України.
Поновити це моє право можна шляхом визнання протиправними дій Верховної Ради України під час голосування за прийняття у другому читанні та в цілому як Закону проекту Податкового кодексу України (?7101-1), а також під час голосування за прийняття в новій редакції з урахуванням пропозицій Президента України Податкового кодексу України (?2755-VI).
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 6, 8, 104, 162, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 5, 19, 55, 84 Конституції України, ст. 47 Закону України ?Про Регламент Верховної Ради України?,

П Р О Ш У :

1. Визнати протиправними дії Верховної Ради України під час голосування 18 листопада 2010 року за прийняття у другому читанні та в цілому як Закону проекту Податкового кодексу України (?7101-1);
2. Визнати протиправними дії Верховної Ради України під час голосування 2 грудня 2010 року за прийняття в новій редакції з урахуванням пропозицій Президента України Податкового кодексу України (?2755-VI);
3. Під час підготовки справи до судового розгляду витребувати у Дирекції телерадіопрограм Верховної Ради України (парламентський телеканал Рада), 01008, м. Київ, вул. Садова, 3-А, відеозаписи трансляцій 30 (вечірнього) засідання Верховної Ради України 18 листопада 2010 року та 35-го (вечірнього) засідання Верховної Ради України 02 грудня 2010 року.

Додатки:
1. Копія позовної заяви;
2. 2 копії паспорта громадянина України;
3. Квитанція про сплату судового збору.

?____?____________ 20____ р. _______________ (_________________)
підпис прізвище, ініціали

Пенсійний фонд

Dnepr — Wed, 07 Mar 2012 09:42:51 GMT

Нашими колегами з Правового простору розроблений пакет документів по протидії зловживанням Пенсійного фонду.
За цією адресою http://pravoprostir.com/ можна знайти пакет типових документів для підприємців, які працюють на єдиному патенті без найманної праці та для підприємців, які працюють на єдиному патенті з найманною працею.
Повний пакет документів по захисту підприємців від зловживань УпфУ

Оскільки, вимагати у обов?язковому порядку сплатити страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які є цільовими загальнообов’язковими платежами до цільового страхового фонду та не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування доходу та на які не поширюється податкове законодавство, не тільки ЗАБОРОНЕНО ст.19 ГК України та ст.41 Конституції України, а ще й є злочином, який носить ознаки складу злочину, передбаченого численними статтями Кримінального кодексу України, а саме:
- ст.364. Зловживання владою або службовим становищем;
- ст.365. Перевищення влади або службових повноважень;
- ст.206. Протидія законній господарській діяльності.

Податковий кодекс

Dnepr — Wed, 07 Mar 2012 09:41:34 GMT

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ

щодо відповідності Конституції України (конституційності)

Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року ? 2755-VI.

Відповідно до статей 147, 150, 152 Конституції України звертаємося до Конституційного Суду України з конституційним поданням про визнання неконституційним Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року ? 2755-VI (Голос України ? 229-230, 4 грудня 2010 року).

Підставою для визнання Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року ? 2755-VI (далі Кодекс ? 2755-VI) неконституційним повністю є порушення встановленої Конституцією України процедури його прийняття.

Кодекс ? 2755-VI набирає (набрав ?) чинності з 1 січня 2011 року, крім:

підпункту 20.1.15.2 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року;

статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року;

абзацу третього пункту 46.2 статті 46, який набирає чинності з 1 січня 2012 року;

розділу ІІІ цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року;

підпункту 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу в частині включення до загального місячного (річного) оподаткованого доходу у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, вклад (депозитний) до небанківських фінансових установ згідно із законом або на депозитний (ощадний) сертифікат та абзаців другого ? четвертого пункту 167.2 статті 167 цього Кодексу у частині оподаткування процентів, які набирають чинності з 1 січня 2015 року;

підпункту 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня року, наступного за роком, у якому набере чинності закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування;

підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року. До 31 грудня 2014 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, – для будь-якого платника податку;

статті 265 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2012 року;

пункту 276.5 статті 276 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року.

За частиною першою статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Відповідно до частини першої статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, прийняття або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність на підставі частини другої цієї статті.

Правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності Кодексу ? 2755-VI полягає у наступному:

Згідно частин другої, третьої статті 84 Конституції України, ?рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.?

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України від 7 липня 1998 року N 11-рп/98 (справа ? 1-19/98) зазначено, що ?положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України.

Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховною Радою України є підставою для визнання їх неконституційними (частина перша статті 152 Конституції України).?

У стенограмі 35-го (вечірнього) засідання Верховної Ради України 2 грудня 2010 року (http://www.rada.gov.ua/zakon/new/STENOGR/02121007_35.htm) зазначено, що за пропозицію Голови Верховної Ради України розглянути шляхом голосування одразу врахування всіх поправок Президента до Податкового кодексу України о 16:41:57 проголосувало 258 народних депутатів України, за прийняття Податкового кодексу України в новій редакції з урахуванням пропозицій Президента України о 16:42:27 проголосувало 268 народних депутатів України.

Проте, як вбачається з відеозапису, наданого Дирекцією телерадіопрограм Верховної Ради України (телеканал Рада), під час обох зазначених голосувань у сесійній залі не знаходилась вказана кількість народних депутатів України. Присутні у залі народні депутати (у кількості приблизно 100 осіб) масово голосували картками інших депутатів, що грубо суперечить наведеним вище вимогам статті 84 Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року N 11-рп/98.

Виходячи з викладеного вище та керуючись статтями 150, 152 Конституції України, просимо визнати Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року ? 2755-VI неконституційним повністю через порушення встановленої Конституцією України процедури його прийняття.

За дорученням суб’єкта права на конституційне подання для участі у конституційному провадженні уповноважуються:

Данилюк Олександр Володимирович,

Необхідна оборона, затримання нападника, крайня необхідність

Dnepr — Fri, 09 Dec 2011 07:16:35 GMT

Необхідна оборона, затримання нападника, крайня необхідність
Дата публікації 18.07.2011 | Автор acba
У деяких випадках можуть мати місце діяння, зовні схожі на злочин. Скажімо, громадянин, захищаючи своє життя, вбиває злочинця, який на нього напав. Одначе закон не визнає такі дії злочинами, а навпаки – вважає суспільне корисними, що виключає їхні суспільну небезпечність і кримінальну протиправність. До них належать: необхідна оборона, затримання нападника, крайня необхідність.
Необхідною обороною відповідно до ст. 15 КК України визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, через завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.
Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.
Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.
Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони, можна зробити такі висновки:
діяння, здійснені в стані необхідної оборони, не є злочинними, такі діяння – суспільне корисні;
внаслідок здійснення цих діянь особі, що посягала, може бути заподіяно шкоду;
необхідна оборона – суб’єктивне право кожного громадянина. Водночас, захист державних, громадських інтересів, особи, її прав – його моральний обов’язок;
правом на необхідну оборону громадяни можуть користуватися тільки у визначених законом межах. Заподіяння шкоди нападникові за необхідної оборони має відповідати умовам правомірності й виключати небезпечність і протиправність діяння.
Таких умов, що належать до посягання і захисту від нього, є шість.
1. Посягання повинно бути суспільне небезпечним. Стаття 15 передбачає захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільне небезпечного посягання. Найчастіше необхідність захисту виникає внаслідок посягання з боку хуліганів, грабіжників, розбійників та інших злочинних елементів під час їхніх нападів.
Якщо ж характер посягання та ступінь суспільної небезпечності незначні, стану необхідної оборони не виникає. З огляду на це заподіяння шкоди в порядку захисту від таких посягань не е правомірним і має тягти кримінальну відповідальність.
2. Посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинено тим, хто посягає.
3. Посягання повинно бути дійсним, тобто існуючим об’єктивно, в реальній дійсності, а не в уяві того, хто захищається.
4. Захист здійснюється завданням шкоди тому, хто посягає.
Дії людини, яка активно обороняється від нападу, правомірні лише тоді, коли вони спрямовані на заподіяння шкоди самому нападникові, а не третім особам.
5. Оборона допускається, якщо треба захистити інтереси громадян, суспільства чи держави.
6. Захист не повинен перевищувати меж необхідності. Заподіяння шкоди визнається необхідним, а значить, правомірним, якщо воно відповідає небезпечності посягання та обставинам захисту.
Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають із конкретних обставин справи.
Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до закону (ч. 4 ст. 15 КНК) є завдання нападникові шкоди, яка явно не відповідає рівню небезпечності посягання чи обставинам захисту.
До необхідної оборони прирівнюються дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, якщо вони спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і передачу її відповідним органам влади.
Затримання нападника є правомірним за таких умов:
особа вчинила діяння, що має ознаки злочину. Аналіз практики боротьби зі злочинністю дозволяє зробити висновок, що кримінально-правові підстави для затримання можуть настати зазвичай після вчинення діянь, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпечності, зокрема пов’язаних із застосуванням насильства, і таких, у яких об’єктом посягання є життя, здоров’я чи статева недоторканність (крадіжок, грабежів, розбійних нападів, утеч засуджених, діянь, пов’язаних із застосуванням насильства до представників влади, і т. ін.);
особа, яка вчинила напад, ухиляється від затримання;
заподіяння шкоди може мати місце лише з метою затримання особи та передачі її органам влади. Застосовуючи фізичний вплив до нападника, співробітник міліції або інша особа розуміють, що вони роблять це тільки з метою затримання. Вчинення таких дій з іншою метою, наприклад, для самочинної розправи, виключає їхній правомірний характер, а особи, які їх учинили, притягуються до відповідальності;
шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бути вимушеною. Це означає, що фізичний вплив під час затримання визнається правомірним лише в тому разі, коли іншим способом за конкретних обставин здійснити затримання було неможливо;
дії з затримання, включно із заподіянням шкоди, .”відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.
Крайня необхідність – правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, яка загрожує державним, громадським чи особистим інтересам, що охороняються законом, здійснене за обставин, коли ця небезпека не може бути усунута іншими засобами і заподіяна шкода менш значна, ніж відвернена. Дії, здійснені в стані крайньої необхідності, підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, одначе вони не є злочином і визнаються суспільне корисними.
У стані крайньої необхідності можуть здійснюватися найрізноманітніші дії. Приміром, водій, щоб уникнути аварії з серйозними наслідками, порушує Правила дорожнього руху, що приводить до менш значних наслідків; під час пожежі зноситься будівля, яка знаходиться поряд із місцем горіння, щоб запобігти поширенню вогню на інші будівлі.
Із визначення поняття крайньої необхідності випливають шість умов її правомірності, які характеризують небезпеку, що загрожує, та заходи з її ліквідації:
1) небезпека має становити загрозу інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам громадян. Джерелом небезпеки можуть бути природні явища, рухомі механізми, напад тварин, дії людини., що загрожують заподіяти шкоду яким-небудь охоронюваним законом інтересам, і т. д.;
2) небезпека має бути наявною, тобто створювати безпосередню загрозу завдання шкоди, або такою, що пов’язана з початком заподіяння шкоди. Майбутня небезпека, небезпека, що минула, не створюють стану крайньої необхідності;
3) небезпека має бути дійсною, тобто реально існуючою, а не уявною;
4) у стані крайньої необхідності можуть захищатися державні, громадські та індивідуальні (свої чи інших громадян) інтереси;
5) небезпека, що загрожує за даних обставин, не може бути усунута іншими засобами, як тільки заподіянням шкоди третім особам;
6) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена. Питання про співвідношення заподіяної та відверненої шкоди вирішується з урахуванням обставин небезпеки, що загрожує, та заходів із її ліквідації, насамперед характеру і значення порівнюваних інтересів.
Крайню необхідність слід відрізняти від необхідної оборони. За необхідної оборони джерело небезпеки – суспільне небезпечне посягання людини, за крайньої необхідності – стихійні сили природи, напад тварин, механізми, що рухаються, і т. ін.
За необхідної оборони шкода завдається тому, хто посягає, а за крайньої необхідності – інтересам третіх осіб, юридичним особам, які непричетні до виникнення небезпеки.
За крайньої необхідності заподіяння шкоди допускається в разі неможливості уникнути небезпеки в інший спосіб, а за необхідної оборони, якщо наявним є суспільне небезпечне посягання, не має значення та обставина, що в особи була можливість урятуватися від посягання втечею або звернутися за допомогою до представників влади.
За крайньої необхідності заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена, а за необхідної оборони вона може бути і значнішою. Необхідна оборона здійснюється активними діями, а крайня необхідність може бути виражена бездіяльністю.

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ(Кримінальний кодекс України) Стаття 36. Необхідна оборона 1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою
захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка
захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та
інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом
заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в
даній обстановці для негайного відвернення чи припинення
посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж
необхідної оборони. 2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від
можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або
звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. 3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне
заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає
небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж
необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього
Кодексу(вбивство та нанесення тяжких тілесних ушкоджень). 4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо
через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним
посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею
шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має
наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або
будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу
озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення
протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше
приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто
посягає. Стаття 37. Уявна оборона 1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням
шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного
посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого,
лише помилково припускала наявність такого посягання. 2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за
заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася,
давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне
посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
помилковості свого припущення. 3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі
захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального
посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за
перевищення меж необхідної оборони. 4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала,
але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно
небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній
відповідальності за заподіяння шкоди через необережність. Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин 1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб
безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання
особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам
влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів,
необхідних для затримання такої особи. 2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця,
визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої
шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або
обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних
для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього
Кодексу. Стаття 39. Крайня необхідність 1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам
у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що
безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї
людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам
держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було
усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено
перевищення меж крайньої необхідності. 2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння
шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш
значною, ніж відвернена шкода. 3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за
перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного
душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона
не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.